Диалог с Николаем Каровым

2 Сен 2021

Отвечает  Николай Каров

УПЦ та ПЦУ – це не єдина Церква. У нас немає єдності і саме тому це дві різні конфесії, котрі не мають між собою Євхаристійного спілкування. Саме ця позиція є логічною, чого не скажеш про логічність дій представників ПЦУ. З одного боку вони всіляко виступають проти УПЦ, звинувачуя у всіх гріхах, а з іншого боку наново не приймають хрещення, не перерукополагають перейшовши до них священників і тим паче не повторюють сповідь тех., хто ніколи ще не сповідався в новоутвореній церкві. Виходить, вони признають всі таїнства, котрі були звершені в УПЦ, таким чином дефакто визваючи, що УПЦ – це Церква Христова. Тоді навіщо вони призивають вірян УПЦ кудись переходити? Навіщо тоді було створювати нову релігійну структуру, якщо УПЦ – це Церква Христова? Якщо піти далі, то можна дійти до того, що представники ПЦУ грішать хулою на Духа Святого, свідомо ворогуя з Церквою Христовою.

Я думаю, ніхто не буде заперечувати факт розколу, котрий стався на початку 90-х. І, як мені відомо, Філарет та частина духовенства, відпали саме від УПЦ, а не від Константинопольського патріархату. Те саме можна сказати і про УАПЦ. Далі патріарх Варфоломій підтверджує справедливість засудження розкольницьких організацій. Далі, протягом десятиліть, Константинополь визнавав єдиною канонічною православною Церквою в Україні саме УПЦ з її структурою і київського митрополита, з усіма його титулами.

При інтронізації Блаженнішого митрополита Онуфрія 17 серпня 2014 року Патріарх Варфоломій не висловлював жодних сумнівів в тому, що Блаженніший Онуфрій - законний митрополит Київський і предстоятель української Церкви:

«Варфоломій архієпископ Константинополя Нового Риму і Вселенський патріарх, його високопреосвященству Онуфрію, Блаженнішому митрополиту Київському. З братньою радістю ми дізналися про обрання Вас на історичний і славний престол Київської митрополії. Напередодні світлого свята Преображення молимося Господу Ісусу Христу, щоб Він дарував Вашому Блаженству духовну силу вести стадо віруючих до споглядання Його Божественної благодаті. Ми приносимо Вам, з Вселенського патріархату, наші братські привітання і молимося, щоб Господь зглянувся з Небес і побачив і відвідав Ваш виноградник і зберіг те, що насадила Його правиця».

Про те, що Блаженніший - законний предстоятель канонічної Церкви, говорив патріарх Варфоломій і в 2016 році на Зборах Предстоятелів Помісних Православних Церков в Шамбезі.

І тут, після кількох візитів П. О. Порошенка до патріарха Константинопольського, все різко змінилося. В чому причина? Може в усьому винен капіталізм? Риторичне питання, чи не так...?

Що стосується обєднвчого собору. За логікою речей, собор має скликати постраждала сторона; тобто та помісна Церква, від якої відкололися в розкол. Ось люди згрішили і вони бажають примиритися і повернутися в лоно Церкви. Цілком логічно, що вони миряться саме з тими від кого відпали. Яким боком тут Константинополь (нинішній Стамбул) - незрозуміло. Патріарх Константинопольський не має ніяких канонічних прав будь-яким чином втручатися в справи іншої помісної Церкви. Протягом 300 років сам патріархат це і не оскаржував, визнаючи всі статуси як під час Російської імперії і СРСР, так і за часів незалежності України. Крім цього в «Соборі» брали участь в повному складі Київський патріархат і УАПЦ - структури, які не визнані жодною Помісною Церквою світу, в тому числі і Константинополем. Відповідно, всі хіротонії єпископів, вчинені Філаретом в цей період, Константинополь теж визнати не міг. З 1992 року патріарх Варфоломій забороняв своїм клірикам навіть наближатися до Філарета, не те, що контактувати з ним. Однак 11 жовтня 2018 Синод Константинополя всупереч канонам, без всякого покаяння або церковного суду, повернув Філарету єпископський сан. Але чи міг він заднім числом узаконити хіротонії, здійснені людиною, яка не була навіть членом Церкви, не те, що єпископом? Не міг. Тобто, майже всі присутні на соборі люди, для світового Православ'я єпископами не є, як не є єпископом і обраний глава ПЦУ Єпіфаній Думенко.

Так що-ж зробив патріарх Варфоломей? Він вступив в спілкування з розкольниками, чим порушив цілий ряд Церковних канонів:

11-е апостольське правило: Якщо хто-небудь, будучи кліриком, помолиться разом з вивержених кліриком, нехай буде і сам позбавлений.

16-е апостольське правило: Якщо ж єпископ, у якого вони (клірики, заборонені в служінні в своїй єпископській області) виявляться, що не надавши жодного значення накладеному на них заборони в служінні, прийме їх як кліриків, так буде відлучений, як учитель безчинства.

Правило 9-е Карфагенського собору 419 р.: Якщо якийсь єпископ, або пресвітер, прийме в спілкування праведно вивержених за свої злочини з Церкви: нехай буде і сам винен рівному осуду з тими, хто ухиляються від правильного вироку свого єпископа.

Константинополь, раптом, через 300 років, згадав про українську землю. Таке буває. Я дуже часто чую історії про самотніх людей похилого віку, які мало не з голоду вмирали в своїх домівках, і це при живих дітях. А потім, коли страждальці помирали, раптом оголошувалася ціла юрба родичів з документиками та претензіями на майно. Саме законні з юридичної точки зору! Адже родичі! Ось чомусь у мене така паралель. Адже, де був Константинополь, коли нашу Церкву фізично знищували в роки безбожної влади СРСР? Я знаю, де вони були. Вони підтримали "Живу Церкву", розкол, створений державою для знищення Церкви шляхом поділів. Де був Фанар, коли в 90-х роках наша Церква, яку фактично знищили, почала відроджуватися? Чи була надана будь-яка допомога? Ні. Все своїми силами відбудували і багато нового зробили. І ось тепер, в момент розквіту, «матір» патріархія згадала про свою дочку. А де ж ти булла, матусе, коли дочку твою вбивали, коли вона покалічена і знекровлена піднімалася з бруду? Звичайно, коли все прекрасно і богато, чому б і не втрутитися.